Революція Гідності

У зв’язку з відмовою уряду Миколи Азарова підписати договір про асоціацію з Євросоюзом 24 листопада 2013 року на майдані Незалежності в Києві відбувся найбільший за період президентського правління Януковича мітинг опозиції, який зібрав від 60 до 150 тисяч чоловік. Протестувальники вимагали відставки Азарова, скасування рішення уряду про відмову від асоціації з ЄС, звільнення з ув’язненого колишнього прем’єр-міністра Юлії Тимошенко і прийняли звернення до країн Заходу із закликом запровадити персональні санкції проти Януковича та представників його влади.

На площі Незалежності почалось встановлення наметів протестувальників, яких підтримали студенти ряду київських вузів, котрі оголосили попереджувальні страйки, і ряд громадських організацій та політичних партій. 30 листопада силами спецпідрозділу «Беркут» із застосуванням невиправданої фізичної сили влада здійснила спробу розігнати мітингувальників, проте це привело до ще більшої хвилі протестів, які з 1 грудня набули політичної спрямованості і стали силовими — було захоплено Київську міську адміністрацію, центр міста був оточений барикадами, почалось блокування урядових будівель, військових містечок, заміської резиденції президента Януковича, біля адміністрації якого відбулись сутички з правоохоронцями.

Не маючи змоги подолати народний протест, 16 січня 2014 року Верховна Рада з порушенням установленої процедури голосування прийняла ряд законів, направлених на звуження конституційних прав і свобод громадян, які відкривали шлях до масових репресій мирних громадян. Обурення прийнятими законами привело до жорсткого протистояння з міліцією та внутрішніми військами — бійців «Беркута» стали закидати камінням, петардами, «коктейлями Молтова — ; у відповідь спецпризначенці застосували спецзасоби, водомет, зброю.

Події, що відбулись 19 січня 2013 року на вулиці Грушевського, знаменували початок переходу до силового протистояння із владою — після 200-тисячного мітингу на Майдані Незалежності активісти «Правого сектора» здійснили невдалу спробу штурму кордону охорони урядового кварталу, а у вирі подій зазнали ушкоджень кілька десятків мітингувальників і міліціонерів. З ночі на 20 січня сутички із спецпризначенцями стали перманетними і жорстокими — у відповідь на обстріл феєрверками і закиданнями бруківкою та “коктейлями Молотова” міліція стала регулярно обстрілювати протестуючих гумовими кулями, світло-шумовими гранатами, снарядами із сльозоточивим газом та поливати барикади з водометів.

Попри заяви Віктора Януковича про намір припинити насилля і провести всебічне розслідування інцидентів на вулиці Грушевського, у наступні два дні міліція посилила наступ на барикади і 22 січня під час протистоянь біля стадіону «Динамо» з вогнепальної зброї було вбито перших трьох протестувальників, а переслідування протестуючих почалось не лише в зоні конфлікту, але й на околицях Києва, — їх почали викрадати, піддавати тортурам і вбивати руками як силовиків, так і з допомогою найнятих банд молоді.

З цього дня силові протести пройшли в ряді обласних центрів — до 27 січня було захоплено ряд міністерств в Києві, заблоковано воєнні частини в прилеглик до столиці районних центрах, взято штурмом обласні адміністрації в 10 містах Західної та Центральної України, а а сутички з міліцією відбувались практично в усіх великих містах країни.

Переламним моментом протистояння з владою, яке на цей момент вже іменувався Революцією Гідності, стало 20 лютого, коли Верховна Рада визнала дії силових структур незаконними і проголосувала Постанову про відновлення легітимного Конституційного ладу, що позбавило Януковича можливості впливати на дії уряду. Побоюючись за свою безпеку, у ніч з 21 на 22 лютого він залишив Київ, а згодом — і країну. Наступного дня Верховна Рада України 328-ма голосами народних депутатів усунула його з посади Президента України

За офіційними даними за час акцій протесту у грудні 2013 — лютому 2014 року в Києві було вбито, загинуло від тортур і побиття 108 чоловік, поранено кілька тисяч і кілька десятків вважається зниклими безвісті.

Джерело: www.jnsm.com.ua