Куди зникли мільйони дітей, народжених в Україні 1932-1933 роках

ГОЛОДНІ, БОСІ І РОЗДІТІ…

Українські діти в 1932  1933 роках

Серед протестних настроїв українського селянства в період Голодомору 19321933 років особливо вражає дитячий чин, що проявився в учнів Шукайводської неповносередньої школи Христинівського району нинішньої Черкащини. На їхніх очах просто за партами навічно засинали однокласники, а вони знаходили сили і рішучість ось таким чином заявляти свій протест: Ми – молоді весняні квіти, голодні, босі і роздіті

Інші їхні ровесники, зазвичай, лише спостерігали за жахіттям, що творилося в кожному українському селі: наприклад, мешканець Кодими Одеської області О. Пражина згадував: “Ми, діти, голодні, ледве тримаючись на ногах, дивимося, як трьох наших сусідів-однолітків разом з батьком Софронієм Білоусом скидають на підводу і відвозять з дому назавжди”.

А в деяких селах уже нікому було дивитися: у Рожнівці Ічнянського району Чернігівської області “діточки померлі лежали в пилюці попід парканами у бур’янах, обліплені мухами”.

Американський журналіст і письменник Уїльямс Гвайтінг свої враження з України описував так: “Але найстрашніше вражіння… зробили діти. Пригадую собі одного хлопчину, якого я бачив у Харкові. Напівнагий, впав він на середині дороги, простягнув свої тонкі, мов бадилля, ноги, не зважаючи вже на небезпеку, що грозила йому від проїзних коліс.

Другий хлопчина – йому могло бути вісім чи десять років – сидів серед сміття та вигребував пусті скарлупини з яєць, переглядав їх з такою увагою, що серце краялося дивитися. Він мав надію, що все ще найде окрушину поживи…

Цілі ватаги таких диких дітей снують по всіх містах. Живуть і вмирають, як дикі звірята”.

У цій катастрофічній ситуації дочка письменника Володимира Короленка влітку 1933-го звернулася з Полтави до дружини Леніна Надії Крупської (лист було написано російською): “… пишу Вам, сподіваючись, що Ви повірите мені і, якщо зможете, захочете зробити що-небудь для вимираючих дітей України … Вмирають на вулицях міст, по дорогах, у себе в хатах… сиротіють і вмирають діти, ослаблене населення стає джерелом всіляких епідемій …

Я знаю, є думка: не біда, якщо вимре кілька мільйонів народу, у нас його є достатньо. Залишаючи осторонь жахливий сенс цієї заяви, потрібно зрозуміти, що зараз вимирання не обмежиться декількома мільйонами, що питання йде про набагато більше …”

Тож конкретних наслідків Голодомору в освітній сфері УСРР необхідно було чекати вже 1 вересня 1933 року, що й справді  обернулися катастрофою. Колишній директор однієї з неповносередніх шкіл на Полтавщині Іванюк свідчив, що з 225 учнів на 1 вересня 1932 року навесні 1933 прийшли на заняття тільки 109 дітей.

У селі Хацькові, що в Смілянському районі нинішньої Черкаської області, з понад 300 уродженців 1925 і 1926 років, яким ще не виповнилося 8 років, буквально мобілізовували до першого класу лише 111 дітей.

Приблизно такими ж були результати і в Петриківському районі Дніпропетровської області – там з 1737 першокласників 1932 року до другого класу перейшли тільки 911, з 1275 другокласників продовжили навчання в третьому лише 749, а з 1126 третьокласників у четвертому – 759. Тобто, тільки у 3-х класах початкової школи лише одного району не дорахувалися 1719 дітей.

Виникають питання й щодо заповнення початкових класів приміського Дніпропетровського району, де багато батьків працювали на промислових підприємствах міста. Відтак одержували стабільне продовольче забезпечення, що було порятунком для родини. Якщо, скажімо, 1 вересня 1932 року до цих груп прийшли 12.834 дитини, то 30 червня 1933 року, тобто наприкінці навчального року, залишилося тільки 11.214. Різниця – 1.620 школярів. І не могли вони всі перейти на навчання до міських шкіл Дніпропетровська, оскільки початкові класи там з 1 вересня 1932 року по 30 червня 1933 року зменшилися на 833 учні.

З огляду на таке становище, 20 жовтня 1933 року Дніпропетровський обласний відділ народної освіти терміновим листом до всіх своїх районних і міських структур звертався з вимогою “перевірити згідно списків школярів кожної школи, групи за даними комплектування 1932/33 р. і 1933/34 нав. року, точно на підставі цього  виявити відсів, причини його, охопити негайно дітей школою…”. При цьому повідомлялося, що в Запоріжжі недоохоплено школою за планом 4.000 дітей, в Кривому Розі – 3.000, Дніпропетровську – 2.500, Царекостянтинівському районі – 2.000, Магдалинівському – 1.000, Синельниківському – 800, Новомосковському – 500.

Звертає особливу увагу така обставина: якщо в 1930 – 1931  навчальному році до першого класу шкіл УСРР прийшли  1.102.843 учнів, то ця ж кількість за невеликим зменшенням (до 2 %) мала навчатися в 1931-1932 навчальному році в 2-му класі, в 1932-1933 – в 3-му, а в 1933-1934 – в 4-му. Однак, як засвідчує довідник “Освіта на Україні”, вчилися тоді в 4-му класі тільки 674.311 учнів, а не, принаймні, 1 мільйон. Таким чином, втрати першокласників 1930-го, а четвертокласників – 1934-го – становили понад 325 тисяч!

Зрештою, якщо вірити офіційній статистиці, що у вересні 1933 року до початкових класів прийшли 3281,3 тисячі дітей (у тому числі й сотні тисяч 1926 року народження), то чому їх було тоді не 4019,6 тисячі, як планувалося ще на початку 1932-го? Коли статистики освіти не розраховували на втрати від Голодомору? Навіть у випадку зі штучним залученням сотень тисяч семирічних дітей до школи чітко постає запитання: а де ще, принаймні, 738,3 тисячі дітей? Тобто, майже по 200 тисяч на вікову групу?

У згаданому довіднику “Освіта на Україні в цифрах”, де зазначалося, що в 1933-1934 навчальному році в початкових класах навчалися 3.193.186 дітей, у 1934-1935 – 3.305.353, 1935-1936 – 3.367.867, даних про кількість учнів початкових класів у 1932-1933 навчальному році нема.

Зрозуміло, це сталося цілком прогнозовано, аби не можна було порівняти показники 1932 і 1933 років. Що засвідчило б про величезні втрати дітей, а, отже – й українського населення загалом. Відтак аж донині проблема кількості їхніх втрат не поставала з огляду на недостатність необхідних статистичних даних.

Однак, на нашу думку, можливість підрахувати втрати дітей дошкільних і шкільних груп у 1932- 1933 роках є – через дані прийому до перших класів після 1933 року. Наприклад, ця статистика, що збереглася в Державному архіві Київської області, в порівнянні з кількістю народження відповідних попередніх років повністю спростовує наведені райдужні дані, якими хвалилася більшовицька влада в середині 1930-х.

Особливо промовисто свідчать матеріали з Оратівського району теперішньої Вінницької області про початкову школу 1935-36  навчального року. Щоб побачити реальні втрати у початкових (п), неповносередніх (нс) і середніх (с) школах даного району, необхідно звертати увагу в першу чергу не на загальну кількість прийнятих.  Коли йдеться, скажімо, про першокласників, то порівнювати дані про народжених у 1927 році з кiлькiстю 8-річних дітей, бо це саме вони мали вперше сісти за парти. Коли ж ідеться про другокласників (1926 р. н.), третьокласників (1925) і чотирикласників (1924), то цифра буде дещо неточною, бо із збережених архівних документів невідомо, скільки їх залишилося на другий рік.

У той же час ця таблиця показує, попри неповні дані про народження в окремих селах (*) чи їхню відсутність (-), про дуже великі втрати дітей. Так, у вересні 1935 року в Балабанівці до перших класів початкової й неповносередньої шкіл прийшли тільки 72 учні зі 172, народжених у 1927-му. В  Підвисочанській неповносередній – 36 із 105, а в Казимирівській початковій  зовсім не набрали першого класу, хоч вісім років перед тим тут народилися 24 дитини і залишалися 2, 3 і 4 класи. Зрештою, відсів першокласників у цілому по району в середньому також сягає половини від народжених.

Подібна картина спостерігалася і в школах сусіднього, Плисківського району, де станом на 15 вересня 1935 року в усіх школах катастрофічно не вистачало першокласників, а в Долотецькій початковій їх взагалі не набрали.

Тим часом, Москва, продовжуючи поширювати дезінформацію про становище в СРСР, особливо наполягала на збільшенні приросту населення за рахунок дітей. Зокрема, в матеріалах до чергового перепису населення, який мав відбутися на початку 1937-го року, зазначалося: “Перепись населения 1937 г., несомненно, покажет значительные изменения возрастного состава, в частности увеличение доли детей, связанное с большим ежегодным приростом населения в СССР”. Однак, проблема некомплектності перших класів набула особливої гостроти вже 1938-го року: 434 сільські школи України не набрали учнів, бо не виявилося по 10 дітей 1930 року народження у відповідних населених пунктах. Це могло давати підставу для відкриття прийому за тодішніх умов. У 30 районах Чернігівської області в 99 початкових школах узагалі не було перших класів у зв’язку з цим.

Картина з наповненням початкових класів у наступному, 1939 році яскраво ілюструється даними Переяславського району на Київщині. Тут навіть у самому райцентрі три школи змогли зібрати до першого класу тільки 102 учні з  народжених у 1931 році 210 дітей. А що стосується сіл, то в більшості з них – заледве третину тих, хто мав би сісти вперше за шкільну парту

Отже, картина з наповненням перших класів сільських загальноосвітніх шкіл України після 1933 року складається майже скрізь однаковою – 30-40 відсотків дітей, народжених у 1924-1932 роках в УСРР, не сіли за парти. Якщо врахувати, що за 1924-1932 роки на світ появилися близько 10 мільйонів осіб (скажімо, тільки 1927 – 1184,4 тисячі, 1928 –1139,3, 1929 – 1080,0, 1930 –1023,0, 1931 – 975,3, 1932 – 782,0 – цей приріст відбувався головним чином за рахунок села), то цілком вірогідним є втрата у 1932-1933 роках щонайменше 3 мільйонів першокласників і майбутніх школярів початкових класів. А якщо додати до цих жертв Голодомору і тих, хто в 1933 належав до середнього і старшого шкільного віку, то матимемо ще мінімум півмільйона жертв.

Виходячи з того,  що втрати тільки дітей дошкільного і шкільного віку  становили щонайменше 3,5 мільйона осіб, вважаємо цілком реальним, що мінімум 7 мільйонів населення УСРР стали жертвами Голодомору-геноциду 1932-1933 років.

Володимир Сергійчук

Володимир Сергійчук, завідувач кафедри історії світового українства Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор історичних наук.

Джерело: ukrainianpeople.us

Знайшли помилку?
Виділіть текст і натисніть "Ctrl+Enter"
Куди зникли мільйони дітей, народжених в Україні 1932-1933 роках

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: