Молитви стали молєньями – як Москва нав’язувала мову Українській церкві

Церковнослов’янська мова поширилась у Києві серед духовенства після прийняття християнства 988 року. Вона відрізнялася від тієї, яку пізніше нав’язала Москва.

“Кожен зі слов’янських народів однакові літери старослов’янської мови вимовляв трохи по-своєму. У мертвий трафарет вкладав свою душу, мовну культуру. Саме ця душа і створювала неповторне обличчя старослов’янської мови, яке відрізнялося від усіх інших. Ці різновиди називають редакціями. Є сербська, македонська, українська, білоруська тощо” – писала філолог Ганна Куземська, йдеться у дослідженні “Радіо Свобода”.

Історик Сергій Висоцький (1923-1998) зазначав, що: “Нова мова була для вірян малозрозумілою і потребувала адаптації. Тому в Печерському монастирі між 1070-1080 роками відбувалася велика робота щодо редагування Євангелія, Апостола та Псалтиря. Мета її полягала в тому, щоб зробити старослов’янський текст зрозумілішим для києворуського читача або слухача”.

Журналістки Ірина КостенкоМарина Остапенко та Лариса Мудрак пишуть про один із найдавніших давньоруських рукописів – Остромирове Євангеліє. Зазначають, що зберігає велику кількість слів і мовних форм, які донині живуть в українській мові.

Слова: година, подружжя, радощі, другий, місяць.

Закінчення дієслів на -ть: ненавидить, приходить, величить, творять, спить.

И у словах: слуги, ріки, гріхи, муки, віки.

Закінчення дієслів на -ти: писати, убити, їсти.

М’яке Ц в кінці слів: отець, близнець.

Клична форма: учителю, друже, наставниче, рабе лукавий.

Закінчення -ові -еві: Петрові, кесареві, Ісусові.

Форми власних імен і назв: Володимир, Давид, Марко, у Києві.

Інші приклади церковнослов’янської в українській редакції містить Київський Псалтир 1397-го. В ньому представлені сотні слів і форм української мови, в яких чітко видно відмінність від московської редакції.


Автор: radiosvoboda.org

Третім прикладом української редакції є Служебник 1620-го – книга, призначена для священників. У його тексті представлені українські слова і форми. Також має наголоси, що відрізняються від наголосів церковнослов’янських текстів московської редакції. У ті часи монахи в Лаврі вимовляли: дарУй, замість сучасного московського дАруй, добротОю – добрОтою, твОрят – творЯт тощо.

Показовим є також вживання літери Ѣ – “ять”. У московській редакції церковнослов’янської її до сьогодні вимовляють як Є, в українській завжди читалася як І. У відкритому Євангелії написано: ПріидѢте возмѢте, що читалося як Пріідіте возміте. Росіянам довелося б читати Пріідєтє возмєтє. Саме тому літеру вилучили і змінили написання.

Ці пам’ятки та приклади доводять, що давня церковна мова була українською й жодної іншої на теренах України до русифікації не було. Московська редакція почала з’являтись у богослужбових текстах у XVIII ст. Цар Петро I 300 років тому заборонив видання релігійних книжок українською церковною мовою та замінив їх книжками з московською церковнослов’янською, якою користуються сьогодні.

Джерело: gazeta.ua

Знайшли помилку?
Виділіть текст і натисніть "Ctrl+Enter"
Молитви стали молєньями – як Москва нав’язувала мову Українській церкві

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: