7 лютого 1918-го біля стін Києво-Печерської лаври “червоні” солдати по-звірячому вбили митрополита Київського і Галицького Володимира Богоявленського. Того дня війська Михайла Муравйова зайняли монастир і розмістили у ньому штаб революційної армії. Готувалися наступати на центр міста.
Окупанти наводили у лаврі свій “порядок”. Грабували келії монахів і виконували наказ командування про розстріл ворогів революції.
“Я попрямував до своєї канцелярії, але дорогою побачив жахливу картину: людей зо 20 червоногвардійців на чолі з матросами повиганяли з усіх келій, а також із церкви священників і ченців у двір і, наставляючи на них рушниці, хотіли розстрілювати. У цей час наспів я, став на солдатів кричати, за що і мене хотіли розстріляти, але все-таки мені вдалося їх заспокоїти й обійшлося все благополучно. Однак, продовжуючи далі шлях до канцелярії, я знову наткнувся на таку ж картину”, – згадував призначений комендантом “товариш Сергеєв”.
За спогадами юрисконсультанта монастиря Івана Нікодімова, напередодні злочину до митрополита прийшли 4 солдати, що розмовляли російською, та сестра милосердя. Саме тоді владика перебував на високій терасі лаври з єпископом прилуцьким Федором. Дивилися за боями у місті. Ці люди наказали митрополиту йти з ними. Після коротких переговорів Володимир сказав Федору, що “погрожують розстрілом”, взяв із собою посох і пішов. Федір звернувся до коменданта телефоном, але той не зреагував. Пізніше отримав звістку, що митрополита вбили.
70-річного чоловіка вивезли за Лаврські ворота та розстріляли. Після цього застосували багнети.
“Підійшов до того місця, де було скоєно вбивство, – згадував киянин. – Помітив, що на майданчику біля валу лежить щось аморфне, прикрите шубою, а поруч з ним на варті стоїть якийсь озброєний чоловік. Коли підійшов ближче, то побачив, що біля тіла, покритого шубою, лежить білий клобук і поламаний посох. Вартовий, помітивши мене, сказав: “Вчора високого попа убили, а він нас ще благословляв”. Я відразу зрозумів, що вбили митрополита і в жаху побіг до Лаври, щоб розповісти про страшний злочин”.
Слідство так і не довели до кінця. Припускали військовий бандитизм і навіть боротьбу за владу всередині церкви під прикриттям більшовицького свавілля, докази чого також були наявні. Речі митрополита викрали, решту доказів знищили. Попри те, що того дня у місті розстрілювали тисячі киян, жахливе вбиство старця, як і розстріл полонених українців під Крутами, стали безпрецедентними.
Провину Муравйова не визнали, бо прямого наказу не давав, хоча до “ворогів революції”, яких він наказав знищувати, окупанти відносили кого їм заманеться.
Джерело: gazeta.ua

Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: