Літак над кладовищем: поховали членів екіпажу “Тегеран-Київ”

Сьогодні поховали 2 членів екіпажу “Тегеран-Київ”, інструктора Олексія Наумкіна та пілота Володимира Гапоненка на Берковецькому кладовищі в Києві. Церемонія розпочалася близько 12:00. На прощання із загиблими прийшли родичі, друзі, колеги та незнайомі з ним особисто. Загалом близько 100 людей. Наумкіна та Гапоненка поховали поруч метрів за 20 від входу. На цій частині кладовища поховані бійці АТО, ООС та Герої України. За півгодини від початку церемонії низько над кладовищем пролетів літак.

“Це знак пошани від наших колег з компанії МАУ”, – каже 37-річний Ярослав Кураш, пілот. Вдягнений у чорне пальто та капелюх із знаком літака.

“Прийшов, щоб вшанувати пам’ять Володимира та Олексія. Вони мріяли літати, працювати, любити сім’ю та піклуватися про неї. Володимир пройшов довгий шлях перш ніж стати пілотом. Хлопці вірили в свою мету та йшли до неї. Кращих людей забрало небо. До Ірану відправили посилений екіпаж, бо це був перший рейс, коли екіпаж жив в готелі, щоб відпочити. Керівництво вирішило перестрахуватися на випадок, якщо їм це не вдасться. Але вони мали достатню кількість годин для відновлення сил”.

Труни загиблих були накриті українським прапором. До них підходили людей, щоб покласти квіти. Збоку лежали метрові стоси гвоздик та троянд, які не вміщалися на трунах. Від компанії МАУ принесли великий вінок з живих червоних троянд та самшиту. Від Володимира Зеленського передали вінок з жовто-синіх квітів. Кілька автобусів чекають людей, щоб відвезти на поминальний обід. Біля них сивий чоловік з червоним обличчям та витирає сльози.

“Дружина Володимира Катя – моя кума. Знайомий з нею з дитинства. Добре знав і його. Був дуже гарною людиною”. – каже 46-річний Юрій Грицишин. – З дитинства хворів небом. Спочатку працював стюартом. Потім перевівся на роботу бортпровідником. Навіть встиг попрацювати пілотом в Африці. Вони з Катею довго не мали дітей, але дуже хотіли. Коли народилася перша донька, то її назвали Вірою. Збулася їхня мрія. Вони вірили в це. Завжди його найбільшою любов’ю було небо та сім’я”.

На могилах встановили дерев’яні хрести та поставили портрети загиблих. Мама Наумкіна не могла стримувати сліз. Здіймала до неба руки та кричала “За що?”. Родичка тримала її під руки та заспокоювала. Після похоронів всіх присутніх запросили на поминальний обід до ресторану “Флоренція”.

Джерело: gazeta.ua