Притча про те, як українці визначають національність. Геніально!

Якось Українка, Полька та Росіянка опинилися в одному пологовому будинку та одночасно народили по хлопчику. Повернувшись до своєї палати, де вони лежали, виявили, що медсестри малят переплутали.

І почали молоді мами думати – як їм розпізнати де чия дитина.
Думали-думали, раптом Українка вигукнула «Знаю!» і, нахилившись над маленькими сплячими згорточками, сказала «Слава Україні!».

Один згорточок зразу прокинувся і, завмерши «струнко», голосно загугукав.

– Ось вона, моя кровиночка, – радісно сказала Українка і, схопивши малюка, пішла на своє ліжко – годувати.

Полька, уважно придивившись до двох, які залишилися, теж радісно зойкнула і, зі словами «а це – моє», взяла другий «згорточок».

Але тут Росіянка схопила її за руку і закричала:

– Ти чєво? Откуда знаєшь, что ето – твой?

– Ой, та це ж просто, – сказала Полька, – коли Українка крикнула «Слава Україні!», то моє маля усміхнулося, а твоє – обiсрал0ся.